Любіть Україну!

Я не окраїна,
Я не руїна,
Я - Україна

Ці слова стали відповіддю студентів правознавчого відділення Житомирського кооперативного коледжу бізнесу і права на ті події, які переживає сьогодні Україна, а з нею усі миролюбиві країни світу з вини російських агресорів, і даниною світлої пам’яті небесній сотні, яка загинула за свій народ, за рідну Україну у боротьбі з кривавим режимом. Ці слова стали лейтмотивом великого студентського урочистого зібрання, яке відбулося у сороковий день загибелі учасників Майдану.

До глибини душі зворушують промовлені зі сцени слова:
Горнусь до тебе, Україно,
Як син до матері горнусь.
За тебе, рідна і єдина, щодня я Богові молюсь.
Щоби послав щасливу долю
Тобі – народу моєму…

А коли на сцену вийшли учасники дійства із запаленими свічками, коли вірш «Мамо, не плач» у виконанні Катерини Лозинської продовжила пісня у запису хорової капели «Пікардійська терція» - зал піднявся і хвилиною мовчання вшанував тих героїв, чиї імена навічно будуть вкарбовані у новітню історію України.

Любити Україну, як сонце, як вітер, як трави і води, в годину щасливу, в годину негоди, любити у сні і наяву, красу її вічно живу і нову, і мову її солов’їну заповіли піснями про Україну студентки Валентина Пінчук, Марія Шматко, Катерина Лисицька, Юлія Зарудіна і Юлія Кухар.
Завершив урочисте дійство студентський заклик до єднання:

Кличу вас, люди, зліва і справа
В святу державу, в мою державу.
В країну сонця, добра й свободи
Рушай, народе, рушай, народе!
Схід і захід – разом!
Північ і Південь – разом!
Крим – це Україна!
Слава Україні!,
на що зал відповів бурхливими оплесками і скандуванням «Героям слава!».

Урочистості пройшли, як мовиться, на одному диханні.
Щоправда, підготовка до них змушувала студентів дорослішати і по-новому оцінювати дати, події і саме життя.

Ось що сказала про це заступник директора з виховної роботи Людмила Володимирівна Лабушева:
- Під час подій на Майдані, під час російської інтервенції в Криму, у коридорах коледжу, у студентських аудиторіях йшло жваве обговорення усього почутого по радіо, побаченого по телевізору. Байдужих не було. Кожен переймався будь-яким повідомленням, кожному це боліло і болить досі. Тому, коли постало питання проведення такого заходу, студенти загорілись бажанням зробити це на найвищому рівні. Працюючи над сценарієм, шукаючи і розучуючи вірші, пісні, вони дорослішали, часто у них на очах можна було побачити сльози.

А ось кілька рядків із розповіді студентки групи П-9-11-22 Катерини Лисицької:
- Кожен із нас на майдані був лише подумки, хоч бажаючих бути там насправді – було немало. Ми тільки зараз, після цих подій, по-справжньому зрозуміли якою незміримо великою ціною здобувається щастя жити вільною людиною на вільній землі. Тому молитвено прозвучали зі сцени з вуст моїх одногрупників слова; «Пом'яни, Боже, душі дітей твоїх, що загинули за Віру, Правду, Свободу незалежність України, вбитих, замучених, замордованих, їхні імена ти знаєш, Господи!».