Коледж

Житомирський коледж

Ринки

Ринки

Громадське харчування

Громадське харчування.

Торгівля

Торгівля

Виробництво

Виробництво

Вітаємо Вас на сайті Спілки споживчих товариств Житомирської області

Тут Ви знайдете основну інформацію про нас та нашу діяльність.
Сьогодні Спілка споживчих товариств Житомирської області об’єднує 23 районні кооперативні організації, у складі яких 112 сільських (міських) споживчих товариств. Економічний потенціал системи включає 917 роздрібних торгових підприємств, 112 закладів ресторанного господарства, 20 ринків тощо Успішно функціонує Житомирський кооперативний коледж бізнесу і права, який готує фахівців семи спеціальностей, передусім для споживчої кооперації області та країни в цілому.

Будемо вдячні за цікаві пропозиції щодо подальшого покращення роботи наших підприємств, їх продукції, сервісу.

Захоплення Андрія Музичка



Здається зовсім недавно Андрій Музичко – студент-третьокурсник Житомирського кооперативного коледжу бізнесу і права, юний колекціонер, організував у рідному навчальному закладі виставку своїх експонатів і про кожен із них сам розповідав своїм ровесникам.
Та за порівняно короткий час колекція дещо збагатилася і назріла потреба знову виставити її на огляд друзям по навчанню. Тим паче, що багато хто з них виявляє бажання познайомитися з новими експонатами і почути цікаву розповідь про їх походження. Отож Андрій Музичко знову у творчих пошуках….
А починалося все до банального просто.
  • Ще будучи четвертокласником, якось ішов я з татом міським ринком і побачив як кілька людей продають бойові нагороди, ордени і медалі, - розповідає юнак. – Знаючи, що мій прадідусь був відважним захисником Вітчизни у роки другої світової війни і мав чимало державних відзнак за заслуги, я вдома почав розпитувати у тата де воював його дідусь, які мав нагороди, поранення, де закінчив війну. Відповідь була короткою, але вразила мене сильно. Тато тоді сказав: «Бойові нагороди твого прадідуся разом із ним відійшли у вічність. Напевне, так має бути. Як на мене, то торгувати чужими бойовими нагородами – це зрада пам’яті, бо ж вони давалися за пролиту кров». Але торгівля орденами і медалями продовжувалася і щось змінити було не в силі ні мого тата, ні тим більше моїй. Тому я дав собі слово зібрати, себто скупити ті нагороди, які мав мій прадідусь і виготовити родинний альбом пам’яті. З цього все і почалося…
Та успішно справившись при допомозі, моральній і матеріальній підтримці батька, Петра Івановича, із поставленим перед собою завданням Андрій, як мовиться, пішов далі. Він став колекціонувати усі нагороди усіх воєн. Але і на цьому не зупинився.
  • Якось у старших класах я знайшов під партою радянських десять карбованців - продовжив хлопець. – На запитання «Чиї?» ніхто не відгукнувся. Не знайшовся «господар» і через тривалий час. Той «червінець» став першим експонатом у моїй грошовій колекції. А їх сьогодні у вигляді монет і купюр у мене уже до чотирьохсот. Окремі групи експонатів складають трудові нагороди, спортивні відзнаки, армійські значки та ювілейні монети, в тому числі і з нагоди християнських дат, подій тощо.
На призначену зустріч Андрій прийшов із власноруч виготовленим із батьком колекційним альбомом та ще кількома десятками окремих експонатів. Уже з перших його слів я зрозуміла, що розповідати про кожен із них він може годинами, або ж без особливої підготовки провести урок історії.
Колекціонування – це не лише захоплення, уподобання, так зване хобі, це ще й виснажлива праця у постійних пошуках. Що змушує, спонукає чи сприяє велику кількість людей, у тому числі і мого співрозмовника, цим займатися? Відповідь знаходжу у подальшій розповіді Андрія.
  • На мою думку хобі, як і улюблену професію, яка стає сенсом всього нашого життя не ми вибираємо, а вони вибирають нас і знаходять постійну прописку у наших душах, думках, помислах, врешті-решт у наших серцях. А живлять їх результати цих справ. Так у мене сталося із колекціонуванням. Пригадую у шостому класі, коли моя колекція вимірювалася уже сотнею експонатів, у школі проводився конкурс на тему Великої Вітчизняної війни. Я прийшов на нього з бойовими нагородами мого прадідуся, які вже вдалося зібрати та іншими орденами і медалями. Я серйозно готувався до цього заходу і зайняв перше місце. А його учасниками в основному були старшокласники. Це була перша і найважливіша для мене перемога, яка і стала поштовхом, окрилила і надихнула мене на подальші пошуки. Виставка у коледжі також цьому посприяла. Колекціонування – це не тільки цікаво, це ще й надзвичайно корисно, воно має пізнавальне і виховне значення. За кожним експонатом я бачу історію виникнення його самого, його країни, епохи, його цінності, ролі, які він зіграв у розвитку свого краю, від кого прийняв і кому передав естафету. І постійно ці знання поповнюю. Сьогодні у моїй колекції загалом понад шістсот експонатів. Є серед них особливо цінні. Приміром, ось ця срібна монета 1566 року за давністю часу не можна навіть зрозуміти чия. А ось царські п’ятаки випусків 1758 - 1774 років, срібна монета останнього царя, Миколи ІІ, це один рубль випуску 1895 року. Ось купюри, які німці друкували у 1942 році на окупованій Україні, а тут – німецька купюра датована 1919 роком. Поруч сто і п’ятисотрублеві царські купюри, датовані відповідно 1910 – 1912 роками. Чільне місце в колекції посідають і більш сучасні монети різних країн світу та України зокрема. У 2014 році побачила світ монета, присвячена небесній сотні, а трохи пізніше – подвигам українських захисників своєї землі на сході країни. У 2018 році вийшли дві десятигривневі купюри, які присвячені подвигам наших кіборгів і добровольців. Ось вони. А цьогоріч українці побачили монету присвячену наданню томосу про автокефалію Православній Церкві України. Ця монета також посідає почесне місці у моїй колекції.
  • У Андрія Музичка, як і у всіх його ровесників багато крилатих мрій, планів, задумів. По-дорослому зважуючи свої можливості, юнак вірить у їх здійснення. Тож з упевненістю про це і розповідає:
  • Свою спеціальність – підприємництво, торгівля та біржова діяльність - я вирішив удосконалити у Полтавському університеті економіки і торгівлі, куди планую вступити відразу після закінчення коледжу. Аби зменшити матеріальні витрати сім’ї на моє навчання, влітку знову піду працювати, у цьому плані маю вже певний досвід. Великою моєю мрією на подальше є відкрити власний музей другої світової війни, взяти участь у реконструкції боїв та пошуках останків загиблих воїнів на території Житомирщини і України в цілому. А поки що готую нову виставку своєї колекції у коледжі, готуюсь до успішної здачі державного екзамена та захисту диплома. Ну, а найближчі дні підуть на підготовку Новорічно-Різдвяних свят, які відзначатиму у колі сім’ї та з друзями. Користуючись нагодою всім, всім, а особливо викладачам коледжу на чолі з директором Оленою Сергіївною Силантьєвою, передаю найтепліші вітання і найдобріші побажання на новий 2020 рік

У новий рік – у всьому новому


Цю давню і добру традицію колектив підприємства Коростенської райспоживспілки «Комбінат громадського харчування» цьогоріч вирішив поширити і на деякі свої об’єкти, осучаснивши їх інтер’єри і екстер’єри, чим і посприяти Новорічно-Різдвяному настрою своїх постійних відвідувачів та гостей.

  • Оскільки кафе «Юність» знаходиться у селі Бехи поблизу автостради державного значення, яка веде на Білорусь, з його оновлення ми і розпочали, - повідала директор підприємства Анна Федорівна Ущапівська. – Окрім дріб’язкових ремонтних робіт тут ми замінили вікна, встановили кондиціонер, повністю оновили фасад та рекламну вивіску згідно кооперативного бреду.
Щодо оновлення інтер’єру, то довелося враховувати смаки і уподобання, як мовиться, і дорослих, і малих, адже у кафе, яке може одночасно прийняти 60, а при потребі і більше людей, харчуються учні місцевої школи. Ми маємо великий стаж і досвід цієї важливої і почесної роботи, довіреної нам і батьками, і територіальною громадою. Та це не зменшує у нас почуття відповідальності і обов’язку, бо ж мова йде про здоров’я дітей. До речі, окрім різноманітності, калорійності і насичення вітамінами страв, ми турбуємося ще й про комфорт, щоб разом із харчуванням діти одержували і естетичне виховання. Водночас не забуваємо і про дорослих, яких ми обслуговуємо у вихідні дні, вечірні години та шкільні канікули.
Після ремонтно-оновлювальних робіт, у які ми інвестували чверть мільйона власних коштів, нова, вражаюча, яскраво освітлена вивіска стала приваблювати все більше і більше проїжджих і прохожих. Свідченням цьому є і той факт, що уже за перший місяць роботи кафе, після його осучаснення, товарооборот у ньому зріс на чверть.
Певна, що у Новорічно-Різдвяні канікули і свята цей показник щонайменше – подвоїться, бо уже сьогодні маємо чималий список бажаючих провести у нас старий, зустріти Новий рік та відзначити усі його подальші свята.

На трудовому календарі – Новий 2020!

Сягнувши показника товарообороту 8 млн. 600 тис. гривень, кооператори Барашівського споживчого товариства Ємільчинської райспоживспілки завершили виробничу програму 2019 року і першими в області серед споріднених товариств увійшли у новий трудовий 2020 рік.

     У колективі стало гарною традицією зустрічати Новий рік та ознаменовувати червоні дати кооперативного календаря області і країни в цілому достроковим виконанням взятих зобов’язань.
Найвагоміший внесок у загальні здобутки барашівців зробив магазин села Симони, яким завідує Зінаїда Денисюк.
Майже в ногу з ним ідуть крамниці сіл Киянка, Будо-Бобриця та Неділище, якими завідують відповідно Ольга Козачук, Світлана Чорна і Тетяна Ревчук.
За попередніми підрахунками до кінця року споживчим товариством буде реалізовано товарів ще на суму понад півмільйона гривень.

Виставка в коледжі


У рамках давньої і плідної співпраці Житомирського кооперативного коледжу бізнесу і права із обласним краєзнавчим музеєм, у навчальному закладі проходить виставка «Житомир стародавній».

  • Експонатами виставки є виготовлені стенди про зміст яких красномовно говорять їхні назви – розповідає заступник директора з навчально-виховної роботи коледжу Ірина Євгенівна Віржанська. – Це «Житомир і околиці за доби монгольського завоювання (40-50 роки XIII століття)», «Житомир у середині XIII століття», «Житомир і околиці у I-й половині I тисячоліття н.е.», «Первісні старожитності», «З історії археологічного вивчення Житомира». Виставка має велике пізнавальне значення, як для студентів так і для викладачів, бо де ще можна побачити і з яких джерел дізнатися про наше стародавнє, 884 року народження, місто.
Такої ж думки і оглядачі виставки, третьокурсниці коледжу.
Анастасія Дубовікова:
  • Я уродженка Житомира. На жаль, я й половини не знала з того, про що дізналася щойно з виставки. Скільки різних експонатів із археологічних розкопок, скільки фотознімків і різних фактів. Дещо навіть занотувала собі у записник. Хто зна, з ким зведе мене моя майбутня спеціальність – готельно-ресторанна справа. Можливо, доведеться колись використати набуті сьогодні знання про Житомир на практиці, обслуговуючи туристів чи просто гостей нашого міста.
Дарія Бондаренко:
  • Я народилася за вісім кілометрів від Житомира, в селі Левків. Виявляється, що і воно багате своєю історією. Перша згадка про нього, приміром, датована 1501 роком. І у ньому велися розкопки і знаходилися цікаві ка корисні свідчення його стародавності. Я усі експонати зафотографувала і сьогодні вдома, у колі родини, зроблю перегляд із коментарем всього того, про що дізналася з виставки.