- Уже чотири місяці мій син захищає рідну країну від озброєних бандитів, даруйте, іншого ймення для них не знаходжу – повідала згорьована мати. – Кажуть нашим синам кожен день цієї війни зараховується за два. Але для мене, і я певна, що для всіх матерів, кожен сьогоднішній день триває рік. Я боюся дивитися телевізор, слухати радіо, я боюся посміхнутися, бо не знаю, що цієї миті з моєю дитиною, я боюся телефонного дзвінка, хоч водночас із великим нетерпінням його чекаю. Кажуть людина до всього звикає. Коли син із миротворчою місією ООН був у Іраку, я також спокою не мала.
А сьогодні замість того, щоб тримати на руках свою шестимісячну донечку, син тримає автомат і націлює його на свого сусіда-брата… Я спілкуюся із усіма матерями, чиї сини сьогодні у бронежилетах. Ми згуртувалися, збираємо гроші, готуємо посилки і все це передаємо… на фронт. Ось прийшла подякувати дирекції ринку за допомогу, підтримку, розуміння і людське співчуття.
Те, що Віра Михайлівна назвала допомогою, підтримкою і людським співчуттям, директор ринку Василь Павлович Третяк у розмові зі мною назвав сьогоднішнім громадянським обов’язком усіх і кожного, хто мешкає в Україні і вважає себе українцем.
- Наш колектив одностайно прийняв рішення перерахувати одноденний заробіток Міністерству Оборони України на зміцнення матеріально-технічного забезпечення нашої армії, - наголосив керівник. За рахунок коштів організації та профспілкового комітету ми придбали бійцям медикаменти, канцтовари, тютюнові вироби, каву, чай, бойлер та інші вкрай необхідні товари і продукти харчування. Все це разом склало 17,2 тисячі гривень. Не стоять осторонь добрих справ та свого обов’язку і підприємці, які здійснюють торговельну діяльність на нашому ринку. Вони зібрали понад 18 тисяч гривень.
Близько чотирьох тисяч передали сім'ям Небесної сотні, одинадцять – Міністерству Оборони, а на решту закупили м’ясопродукти для бійців нашої аеромобільної бригади. Щирість української душі і людського милосердя не мають меж. Якось продавець м'яса, дізнавшись, що її покупцем є жінка офіцера української армії з Криму, - не тільки не взяла з неї гроші, а ще й добряче додала на вагу.
Ось воно – яскраве підтвердження тому, що чужої біди не буває. Із цим твердим переконанням та з упевненістю, що перемога буде за нами, я і залишила колектив-благодійник.
