Шість років вистачило керівнику і очолюваному ним колективу аби погасити усі борги, почати працювати прибутково, вивести підприємство у число постійних переможців оглядів-конкурсів на кращий ринок споживчої кооперації України, що засвідчують Почесні грамоти правління Укркоопспілки, одержати відзнаку "За благодійність" Всеукраїнського об’єднання громадян "Країна", стати домінантом національного конкурсу "Благодійник – фізична особа", заслужити довіру і визнання у багатьох інших вищестоящих Всеукраїнських, обласних та міських організацій.
За багаторічну і сумлінну працю у споживчій кооперації, за активну життєву позицію відзнаки "Знак Пошани" Центральної спілки споживчих товариств України удостоївся і особисто директор – Василь Павлович Третяк.
Почесний знак Федерації профспілок України "За розвиток соціального партнерства", який днями вручено керівнику, відкрив лік відзнакам 2016 року. Це й послужило приводом для зустрічі із очільником підприємства.
- Василю Павловичу, передусім вітаю Вас із черговою почесною нагородою.
- Дякую! Та одразу зазначу, що ваше вітання слід адресувати кожному із 128 штатних працівників ринку, 615 стаціонарним підприємцям-орендаторам та 677 продавцям м'ясного, молочного, рибного павільйонів і тим, хто торгує під накритими прилавками. Бо ж ви розумієте, що у загальних успіхах – внесок кожного, хай незначний, але гривня складається із копійок, а мільйон із гривень…
- І все-таки, як Вам вдалося за порівняно короткий час надати ринку так званий статус "обличчя міста"? З чого почали?
- Ще для "обличчя" багато чого потрібно зробити (усміхається). Бо ж на одній його щоці саме зараз, ви не могли цього не помітити, проводиться "пластична операція", ми призупинили торгівлю кіосків правої частини ринку аби реконструювати їх, надати їм сучасний вигляд, збільшити площею, між ними зробити накриття, проходи встелити тротуарною плиткою, щоб було комфортно тим, хто продає і тим, хто купує. А щоб відповісти на ваше запитання "З чого почав?", то не відкрию Америку, коли скажу, що почав із себе. З першого дня дав працівникам зрозуміти, що колектив має бути для кожного сім’єю, а ринок другою рідною домівкою, отож працювати потрібно сумлінно, як би це не здавалося дивно – чесно, дбати про добробут, про інтер’єр і екстер’єр ринку в цілому і кожного павільйона та кіоска зокрема – одним словом бути господарем на своєму робочому місці. А ще - із того, що за годину до початку роботи, зі своїм заступником почали робити обхід всієї території ринку, заходили у павільйони, якісь недоліки бачили самі, на якісь нам вказували продавці, а іноді і покупці. А тоді, о 8.00 у нас, за армійською термінологією – "развод". Будівельно-ремонтна група, враховуючи всі виявлені недоліки, одержувала наряд на роботу і відправлялася на її виконання. Так триває і до сьогодні. А ще почали з того, від чого не відкупишся – з погашення боргів. Цьому сприяло значною мірою нарощування обсягів господарсько-фінансової діяльності. Вийшовши на позитивний результат, розпочали реконструкцію, технічне переоснащення матеріально-технічної бази, а тоді і будівництво нових споруд. Так на ринку з’явився сучасний красень-павільйон "Жива риба". Друге дихання одержав і оновлений торгівельний майданчик з продажу сільгосппродукції. Для торгуючих встановлено більше ста малих архітектурних форм. Поступово ринок перетворюється на сучасний торговельний комплекс нового зразка.
- Люди повірили у Вас і довірились Вам, завдяки чому і не забарився результат. Але довіра людей дорогого варта…
- Людські стосунки у більшості своїй мають не грошовий вимір, або не тільки і не стільки грошовий. Часто-густо слово важить значно більше і оцінюється на багато дорожче. Я з першого дня пообіцяв своє покровительство за сумлінну працю, дисциплінованість, відвертість і відповідальність. Люди не підвели і я тримаю слово. Впродовж останніх кількох років середньомісячна зарплата у нас зросла майже вдвічі і складає сьогодні 3160 грн. Адміністрація ринку тісно і плідно співпрацює із профспілковою організацією. Тут поле нашої діяльності - в основному матеріальна і моральна допомога тим, хто її потребує. Особливо опікуємось хворими самотніми нашими пенсіонерами. Ось і нещодавно двоє колишніх працівниць ринку, інженер-будівельник Рима Миколаївна Тарасова і прибиральниця Антоніна Іванівна Корженко, маючи поважний вік, обом за 80 років, і кволе здоров’я, перебуваючи у лікарні одержали від колективу допомогу у розмірі відповідно 1,5 – 1 тис.грн. А всього на матеріальну допомогу за останні роки виділено понад 100 тисяч. Допомагаємо і продуктами харчування. Значну увагу приділяємо створенню здорових та безпечних умов праці. Всі служби ринку забезпечені спецодягом, взуттям, іншими засобами індивідуального захисту, медичними аптечками, миючими та дезинфікуючими засобами, на що лише за минулий рік виділено було 235 тис. грн., що склало 1836 грн. на одного працівника.
- Знаю, Василю Павловичу, що Ви і ваш колектив переймаєтесь не лише долею "своїх"?
- Благодійність, доброчинність, милосердя – це стало вже невід’ємною часткою нашої діяльності. Бо ще батьки нас вчили – "маєш сам поділися з тим, хто не має". Жаль, що цього не розуміють ті, хто має дуже багато. Напевне, саме тому сьогодні переважна більшість тих, хто не має нічого. Тож доводиться ділитися. Уже кілька років поспіль у святкові дні члени колективу є гостями у Бердичівській спецшколі-інтернаті для дітей-сиріт. Ми надавали грошову і продуктову допомогу майданівцям, а коли майдан перейшов на Схід країни, де розпочалася справжня, хоч і не оголошена війна з російським окупантом, ще більш активізували благодійну допомогу. Одноденний заробіток перерахували на матеріально-технічне забезпечення Української Армії, збирали кошти, продукти харчування, закуповували медикаменти, чаї, каву, цигарки для нашої Житомирської славнозвісної і героїчної 95-ої аеромобільної бригади, від командування якої маємо подяку. Надавали грошову допомогу і самим бійцям, які повернулися з фронту із важкими пораненнями. До того ж, наша профспілка залучала до акцій милосердя і всіх приватних підприємців ринку. У нас із ними нормальні партнерські стосунки.
- Слухаючи Вашу розповідь, думається, що у вас настільки вже все налагоджено і злагоджено, що і проблем ніяких немає і роботи мало.
- Щоб вам так ніколи не думалося – то скажу: ринок – це той об’єкт, де чим більше працюєш, тим більше є роботи і тим менше її видно, це велетенська кухня, де все миється, ріжеться, шпариться, вариться, розкидається, розсипається, ламається, б’ється і все це потрібно прибирати, пакувати, вивозити, ремонтувати, міняти, аби наступного дня у повному "всеозброєнні" відкрити ворота ринку, де на вхідних дверях покупці можуть прочитати "Ласкаво просимо" і щоб це відповідало дійсності.
- На завершення, традиційне запитання: які Ваші мрії? Напевне, створити ринок європейського зразка?
- Ні, і ще раз ні! Я мрію, і дай мені, Боже, для цього часу, сил та здоров’я, створити ринок нашого українського зразка. Ми нічим ні гірші, тільки чомусь живемо в угоду комусь. Батьки наші Америку доганяли і переганяли, а ми ось в Європу мітимо. Я мав нагоду побувати на ринках Барселони, що в Іспанії. І що ви думаєте? Все те ж саме, що і у нас: жариться, вариться, розсипається… Ось тільки люди там інші: не смітять, не курять, даруйте на слові, не плюють собі і комусь під ноги, не грублять і не хамлять одне одному, ніхто нікого нікуди злобно не посилає… Що продавці, що покупці – любо-дорого подивитися – усміхнені, привітні, чемні, дружелюбні. То хіба ж нам для цього багато треба? І хоч не мені відповідати на це запитання, однак скажу вже вдруге: починати потрібно кожному із себе. Коли всі ми це усвідомимо, особливо там, наверху, то й відразу стане зрозуміло, що ні до кого нам не треба примикати, ні на кого не рівнятися, бо ж ми і є у центрі самої Європи. А отже потрібно і відроджувати нами ж самими втрачені національні зразки.
- Василю Павловичу, тож щиро бажаю Вам для цього і продовження часу, і примноження сил та здоров’я!
