Степан Максимович Григорьев: Буде мир – буде прекрасне майбутнє і в України, і у кооперації!

Степан Максимович Григор'єв народився на Житомирщині. Навчаючись у Львівському торгово-економічному інституті  на факультеті "Товарознавство і організація торгівлі промисловими товарами", з-поміж своїх одногрупників вирізнявся зрілим і високим почуттям відповідальності, працелюбності і виваженості. Напевне, саме це дало підстави керівництву Шабської міжрайбази Одеської облспоживспілки зарахувати студента Григор'єва на вакантну посаду товарознавця і переддипломну практику  зарахувати йому до стажу роботи. Самостійну трудову діяльність молодий спеціаліст розпочав у Южно-Сахалінському рибкоопі на посаді начальника торгового відділу, а невдовзі був призначений заступником голови правління. Після служби в армії повернувся на рідну Житомирщину. Посади заступника, затим голови правління Ружинської райспоживспілки, робота у партійних органах та органах виконавчої влади передували обранню його головою правління облспоживспілки. Було це 7 травня 1987 року.

Кооперативний корабель, у штурвала якого ось уже впродовж майже трьох десятків років незмінно стоїть Степан Максимович, долаючи на своєму шляху усілякі економічні рифи, стихії, шторми та інші перешкоди і негаразди, неодноразово тріумфував від трудових злетів і перемог, переживав падіння і поразки та зберіг свою команду, міцно і впевнено тримаючись на плаву.     "Заслужений працівник сфери послуг України", орден "За заслуги ІІІ Ступеня", Грамота Верховної Ради України "За заслуги перед українським народом", почесна трудова відзнака "Знак Пошани" Правління центральної спілки споживчої кооперації України, почесний Знак федерації профспілок України "За розвиток соціального партнерства" – ось далеко неповний перелік нагород, якими високо оцінені державою і системою професійні і організаторські здібності, багаторічна сумлінна праця, особистий внесок у розвиток споживчої кооперації області і України в цілому та активна життєва позиція Степана Максимовича Григор'єва. Він неодноразово  обирався депутатом Житомирської обласної ради, Коростенської міської ради народних депутатів і Ружинської районної ради депутатів трудящих. В усі часи і дотепер голова правління Споживспілки особисто і  разом з кооперативною громадою бере активну участь у всіх найважливіших заходах області і міста Житомира, спрямованих на розбудову незалежної України.  Одружений, має дорослого сина.

- Степане Максимовичу, наче вчора проводжали ми 2015 рік, а вже друга половина лютого, пахне весною. З яким багажем кооператори області підійшли до фінішної стрічки і з яким настроєм, з якими бажаннями, почуттями відштовхнулися від стартової позначки?

- Старт завжди був і буде у прямо пропорційній залежності від фінішу. Бо фініш у будь-якій сфері діяльності є поштовхом, стимулом, я б сказав, навіть інвестором для успішного наступного старту. У минулому році наші кооператори традиційно цьому посприяли. Наведу кілька переконливих цифр і фактів.

Валовий оборот підприємств та організацій Споживспілки за минулий рік склав 330 млн.грн. Через торговельну мережу та мережу підприємств ресторанного господарства населенню області продано товарів майже на 240 млн.грн. Загальний товарооборот ми збільшили на 16 відсотків порівняно з позаминулим роком, що дало нам право посісти шосте місце серед спілок України. І доречно додати, що питома вага обороту у сільській місцевості склала понад третину. Наша область взагалі характеризується розпорошеністю і великою кількістю дрібних населених пунктів. У 73-ох відсотках сіл мешкає до 500 людей, а подекуди їх кількість не дотягує і до сотні. А враховуючи низьку платоспроможність населення, Житомирська область посідає двадцяте місце в Україні за рівнем заробітної плати, неважко зрозуміти якими зусиллями нашим кооператорам вдається добиватися приросту товарообороту. Виробничими підприємствами вироблено продукції майже на 25 млн.грн., що більш як на чверть перевищило відповідний показник 2014 року. На прилавки магазинів із наших підприємств доставлено було хліба і хлібобулочних виробів близько двох тисяч тонн, кондитерських – 52, рибних – сім тонн, безалкогольних напоїв – 4955 дал, консервів – 180 тонн. Значний внесок у загальні здобутки зробили -  заготівельна галузь, якою було закуплено сільськогосподарської продукції, продуктів її переробки та сировини майже на 25 млн.грн., та ринки, які надали послуг населенню більш як на 50 млн.грн. Прибуток за минулий рік склав понад 7 млн.грн., а податків сплачено 47 млн.  Ось що гальмує наш розвиток і вимагає від кооператорів надмірних зусиль і потуг, щоб утриматися на плаву. Я не проти податків, я лише за однакові умови їх сплати для всіх, незалежно від форм власності. Ну і на реконструкцію, модернізацію, будівництво нових об’єктів та придбання сучасного обладнання було інвестовано 6,5 млн.грн. Все це разом  взяте дало нам змогу досягти головного – це зберегти колектив, матеріально-технічну базу, забезпечити стабільну фінансово-господарську діяльність, поліпшити соціальний захист кооператорів, а саме: збільшити заробітну плату в середньому на одного працюючого на 15 відсотків, що дало нам можливість увійти у першу трійку серед спілок України. Отож у новий рік стартували ми з вірою і надією  на нові, ще вагоміші здобутки.


- За цифрами стоять люди, цілі колективи, що входять у єдиний великий механізм, який і видав "на гора" все те, про що ви щойно повідали.  Яка його структура?

- Фінансово-господарський механізм Споживспілки об’єднує сьогодні 17 райспоживспілок, у складі яких 94 сільських і 16 міських споживчих товариств, шість райспоживтовариств, шість хлібозаводів, хлібопекарень, два кондитерські цехи та по одному – ковбасних виробів і копченостей, переробки риби, з виробництва консервів, 8 райкоопзаготпромів, дві заготівельно-збутові бази, 20 кооперативних ринків і 5 їхніх філій, три діючі торговельні бази, близько 1200 магазинів роздрібної торгівлі, понад 100 закладів ресторанного господарства, виробничий, ремонтно-монтажний і авторемонтний комбінати, торговельний комплекс "Ялинка" та коледж бізнесу і права,. Весь цей механізм обслуговують близько двох тисяч кооператорів і служить він інтересам наших пайовиків та 70 відсоткам сільського населення області.

- Минулорічні здобутки дають право і всі підстави, щоправда не для заспокоєння, бо спокій поганий попутник у будь-чому, а у праці і поготів, - а для другого дихання, ще більшої мобілізації сил, знань і досвіду для пошуків нових резервів підвищення ефективності господарювання. Які уже сьогодні бачаться вам невикористані досі резерви, чому у першу чергу надаватимете "зелене світло", на що покладаєте найбільші надії?

- Побутує думка, і вона має право на існування,  бо перевірена часом, що найкраще нове – це давно забуте старе. Навіщо вигадувати велосипед, якщо на ньому уже усі їздять? Хіба що удосконалювати його, щось міняти, чимось доповнювати механізм тощо. Ось так і кооператори області цьогоріч пріоритетними залишили для себе ті ж галузі, без діяльності яких людині не прожити. Адже назву магазинам "Товари першої необхідності" дало саме життя. То ж будемо і надалі ними торгувати. А ось як удосконалити процес торгівлі – над цим працюємо і будемо продовжувати працювати. Але і тут уже згадане найкраще нове бере свої корені із сивої давнини. Взяти хоча б людський фактор. Хто сьогодні заперечить, що це основа всіх основ? Всього два яскраві приклади. Коли підприємство облспоживспілки "Житомирська універсальна база", прикоротивши оптову торгівлю, взяло курс на розвиток роздрібної, на ньому було створено споживче товариство "Універсал-15". Маючи на той час уже  8 власних магазинів, з ініціативи та за наполяганням правління Споживспілки, воно почало брати в оренду у кооперативних організацій безперспективні, неефективні магазини, які перебували на межі закриття. Доклавши до них рук, розуму, комерційного хисту і бажання довести, що "якщо хочемо – то можемо", завдяки грамотній асортиментній та ціновій політиці, створенню належних умов праці, оптимізації джерел постачання, контролю за поступленням товарів та надходженням торговельної виручки, завдяки вмілому правильному підбору кадрів – товарооборот у 25-ти магазинах "Універсалу-15" зріс у десятки разів і склав у минулому році 32 млн.грн. Середньомісячний товарооборот на один магазин тепер – 107 тис.грн., а, приміром, у маркеті смт. Володарська-Волинського він сягає 450 тис., у магазинах "Продтовари" сіл Бровки, Кочерів і Рихальськ – відповідно – 320; 200; 170 тисяч. Невдовзі планується довести кількість магазинів у цьому споживчому товаристві до 50 одиниць.  Я особисто бачу у цьому заслуги і директора підприємства, Олександра Артиша, і підібраної, сформованої ним команди професіоналів-однодумців. Або ще ось такий приклад. За підсумками роботи першого кварталу 2014 року Ушомирське споживче товариство Коростенської райспоживспілки допустило найбільше падіння обсягів товарообороту серед кооперативних організацій району. Перед правлінням райспоживспілки постало питання доцільності його функціонування. У липні того ж року достроково повернулася із декретної відпустки голова правління споживчого товариства Наталія Подрядчикова і за короткий час вивела свій колектив у лідери. На сьогодні це товариство – одне із кращих у системі споживчої кооперації області. Воно об’єднує 17 магазинів, які у минулому році довели середньомісячний товарооборот до 8 млн.грн. Мало того, у кінці минулого року це товариство у скрутну хвилину для свого сусіда-колеги – Поліського споживчого товариства підставило йому своє дружнє плече, взявши у нього в оренду чотири збиткових магазини, забезпечили їх товарною масою за конкурентоспроможними цінами і успішно здійснює у них торгівлю. І це у поліській глибинці, де у більшості сіл мешкає по кілька десятків людей! То хіба потрібно думати над створенням нового велосипеда?


- Степане Максимовичу, імідж споживчої кооперації постійно зростає, особливо у так названих вами глибинках. Свідченням цьому є хоча б той факт, що на останніх виборах до органів місцевого самоврядування (міських, районних, селищних і сільських рад) перемогу одержали 28 наших кооператорів. А директора підприємства "Коопзаготпром" Брусилівського райспоживтовариства Ніну Анатоліївну Рафальську до того ж обрано головою районної ради. Як думаєте співпрацювати із цим "золотим фондом"? Адже органи місцевого самоврядування вирішують сьогодні на місцях якщо не все – то дуже і дуже багато. І вам до них саме життя проклало міцний і надійний місток.

- Не буду кривити душею, досі, м’яко кажучи, ми обходилися без допомоги цього воістину золотого фонду, наперед знаючи, що їм не під силу вирішити бодай найменшу нашу проблему. Інша справа сьогодні, коли узди правління згори перекинули вниз. Тепер, певен, ми знайдемо шлях до тісної співпраці, яка буде на користь і споживчій кооперації і депутатам, бо ж у нас спільні цілі і завдання – працювати на задоволення потреб та інтересів наших людей. Мав розмову на цю тему із членами правління. Думаю найближчим часом організуємо зустріч за круглим столом.
- Прогнози, плани – справа не втішна, як кажуть, можна й Бога розсмішити. І все ж, якщо зазирнути на кілька років уперед – то якою вам бачиться споживча кооперація взагалі і Житомирщини зокрема?
- Думаю, що не дуже Бога розсмішу, якщо скажу: першочерговим і невідкладним завданням залишається продовження осучаснення та модернізації торговельної мережі. На прикладі наших колег-тернопільчан беремо курс на комп’ютеризацію усіх торговельних процесів з метою мінімізації впливу людського фактору на формування асортименту товарів та цінової політики. Матеріально-технічний потенціал споживчої кооперації – головний фактор розвитку і функціонування кооперативної торгівлі у ринкових умовах. Саме наявність сучасних закладів стимулюють розвиток торгівлі. Отож, плануємо осучаснюватись у всьому і постійно, а для цього триматимемо руку на пульсі часу і життя. А якою бачиться кооперація? Ось тут і справді не розсмішити б Бога. Спершу потрібно прогнати з рідної землі російських агресорів. А буде мир – то буде прекрасне майбутнє в України, у споживчої кооперації, у кожної нашої людини.

- Степане Максимовичу, один із довгожителів вбачав секрет свого довголіття у тому, що у своєму житті ніким не керував і нікому не підпорядковувався. Вам же доля судила і те, і друге водночас. Що допомагає знаходити золоту середину, утримувати форму, відновлювати сили?

- Я певен, що набагато важче керувати собою і підпорядковуватися собі, хоч і з цим давно вже навчився справлятися. Моїм життєвим кредо було і залишається – налаштованість працювати так, щоб отримувати від праці реальні результати, а принципом моїм було і є – робити людям добро. Я завжди шукав і підтримував усе нове, прогресивне, ефективне, був на стороні всіляких ініціатив, які йшли знизу, підбирав команду однодумців, патріотів споживчої кооперації, грамотних, сильних, справжніх спеціалістів своєї справи. Як результат,  маю команду, якій довіряю, на яку будь-коли і у будь-якому питанні можу покластися, яку шаную, поважаю і знаю, що це взаємно. Тож особливих зусиль для керування докладати не доводиться. Та й з "вищими ешелонами" кооперативного керівництва намагаюся, щоб стосунки були  – діловими, партнерськими та взаємними, як і має бути. Все це значною мірою і сприяє утриманню форми та відновленню сил.

- О котрій годині і як ви розпочинаєте свій робочий день?

- Робочий день? Мені іноді здається, що він як розпочався 7 травня 1987 року, о 8-ій годині ранку ось у цьому кабінеті – то так ще й не закінчувався. Ще й дотепер на роботу приходжу за півгодини до початку робочого дня, записую питання, які потрібно обговорити на традиційній, щоденній 15-хвилинці із членами правління. Знайомлю їх із своїми планами «на сьогодні» і дізнаюся про їхні. Доводимо все до спільного знаменника, а тоді й починається… Дзвінки, ділові зустрічі, відрядження, наради… Не відгороджуюся від людей «графіком прийому». При потребі, у будь-який день, у будь-який вільний час я готовий до відкритого спілкування. За день у записнику з’являється стільки пунктів, що для їх вирішення наступного дня мало. Добре, що він "ненормований".

- Чому надаєте перевагу вихідного дня і у довгі зимові вечори?

- Тут також в основному все підпорядковується роботі, бо щоб бути в курсі всіх справ і, якщо не випереджати, то хоча б у ногу йти з життям –  потрібно годину відвести на теленовини, годину – на огляд періодичних видань. Футбол і бокс – само собою – це заряд бадьорості і натхнення. Ну а весняно-літньо-осінньої пори "закачую колошви, рукава" і йду до землі. Яка то насолода спостерігати як проростає з неї посіяне тобою насіння, як цвітуть сади, як бджола вишукує нектар, як усе тягнеться до сонця і радіє йому. І ти відчуваєш себе малесенькою часточкою всього того – живого. Можу годинами дивитися на наш Тетерів, як між його берегами тече, біжить у синю даль вода. Біжить як роки, як життя – швидко, безоглядно і безповоротно, що навіває тугу… А коли негода -  віддаю себе книзі.
- Знаю, що ви багато читаєте. Маєте власну бібліотеку? У виборі літератури покладаєтесь на свої смаки чи прислухаєтесь до порад інших?
- У мене є непогана бібліотека. Вона постійно поповнюється, оскільки з роками змінюються смаки. Зараз перевагу надаю історичним творам, зокрема -  Старицького, Яворницького, Штепи.  Сьогодні читаю книгу Гайдара "Гибель империи". Її привіз мені син. До його вибору і порад прислухаюсь, він у мене – кандидат економічних наук, викладач, доцент Києво-Могилянської академії. Багато чому я вчуся уже у нього і як батько дуже цим пишаюсь. А ще додам, що заядлий у минулому матеріаліст, прихильник поглядів на світ і філософії Фейєрбаха, це я про себе, настільною книгою має сьогодні "Толковую Библию".Це трьохтомник, виданий у Стокгольмі до тисячоліття хрещення Русі, у якому професори-богослови дають тлумачення, визначення кожному слову, кожному реченню, кожному "стиху".

- Людина до Бога просто так не йде, її щось веде до Нього.

- Я все життя намагався бути сумлінним учнем, студентом, працівником, керівником. Слово вчителя, викладача було для мене законом. Під цим впливом у мене формувалися і склалися тверді, непохитні і незмінні переконання. Та останнім часом вони почали втрачати свою міць, подібно весняній кризі. Ось і хочу самотужки  пізнати суть: чи вірно я жив і живу у духовному плані? Можливо, і справді ми маємо стільки гріхів, що жодне покоління ціною власної крові і життя не може їх замолити. Напевне, з роками я стаю все більш сентиментальним.

- Роки і справді залишають слід не лише на зовнішності людини, а й на її характері, звичках, уподобаннях. Чи бачите різницю між Григор’євим 80-их років і Григор’євим сьогоднішнім? Якщо так, то в чому вона?

- (Усміхається) Цікаве запитання… Згадав себе молодим. Та я тоді був Ейнштейном! Не дивуйтесь. Ейнштейн хотів змінити світ на краще, а я хотів те ж зробити із споживчою кооперацією. Я був мрійником, романтиком, прагматиком! Коли мене обрали головою правління облспоживспілки, я вирішив розбудувати споживчу кооперацію області. За якихось 2 - 3 роки ми побудували більше 430 красенів-магазинів, в основному у сільській місцевості. Багато працівників апарату і підприємств облспоживспілки, що в обласному центрі, віддаючи себе сповна роботі, жили в гуртожитках, без побутових умов або ж на найманих квартирах. Я дав собі слово забезпечити своїх людей житлом. Мене підтримали члени правління. І за порівняно короткий час, у місті, неподалік зони відпочинку, біля річки і лісу було зведено 10-поверховий, 120-квартирний будинок для кооператорів. Це були мої перші трудові автографи. Звичайно, я їх ставив не сам. Люди вірили мені, а я вірив людям і ми робили одну загальну добру справу. Подібних прикладів можна було б навести багато. То були прекрасні часи і не тільки тому, що ми були молодими. Тоді на багато легше можна було здійснити свою мрію і стати Ейнштейном у сфері своєї діяльності. Тоді я, як і всі мої колеги, не думав ні про матеріальні, ні про духовні блага і винагороди, ні про своє здоров’я, ні про те, що рідні люди не вічні, що час бистроплинний, ні про те, що буде завтра. А коли те "завтра" прийшло – то я зрозумів, що потрібно було значно обачніше розпоряджатися і своїм часом, і своїм здоров’ям. Тому тепер я став більш поміркованим, виваженим, перед тим як відрізати – сім разів відміряю. Кажуть старість – це розплата за молодість. Я себе до старих ще не відношу, але здоров’я часто-густо зводить рахунки.

- На завершення зустрічі традиційне журналістське запитання: щоб ви хотіли побажати своєму колективу, колегам, а заодно і голові правління Житомирської Споживспілки Степану Максимовичу Григор’єву?

- Можливо, дещо повторюсь. Але те, що скажу, сьогодні, напевне, варто повторювати як молитву. Бажаю всій Україні, кожному дому, кожній родині, усім дорогим моєму серцю людям та колегам-кооператорам і собі у тому числі – миру і злагоди, здоров’я і добра, бажання жити, творити і дерзати, а це головні складові будь-якого успіху. А що стосується мене особисто – то ще хочу на кооперативній карті Житомирщини залишити бодай один чи два помітні автографи.  Здійснення цієї мрії сам собі і бажаю.

- То ж, дай  вам Бог, Степане Максимовичу, для цього сил і здоров'я!